Результати дослідженгь групи №3:

Всюди в цифровому світі, як і в реальній дійсності, поширюється принцип загальної відповідальності: всі люди відповідальні за те, що вони дивляться, що вони роблять, що вони публікують в Інтернеті. Захист від кібермоббінгу. Як тільки хтось стає жертвою кібермоббінгу, так одразу до нього приходить відчуття повної безпорадності. Словесні аргументи або прохання залишити в спокої не мають шансів у боротьбі з анонімною кібермоббінг групою. Низька самооцінка жертви загострює ситуацію відчаю і безпорадності. Залишившись «наодинці» з кібермобберами, важко очікувати допомоги або підтримки збоку: якщо негативне відео потрапило в мережу, то за короткий період часу воно набере велику кількість переглядів. Як наслідок може стати негайна соціальна стигматизація жертви. Батьки повинні докладно розпитати дитину про те, що трапилося прецеденті моббінгу та інформувати про нього школу. Дорослі можуть також допомагати дітям і підліткам в протистоянні кібертеррору: наприклад, можуть повідомити поліцію, виступити в якості медіатора у вирішенні конфлікту. Удосконалення знань і розуміння в області медіакомптенцій батьків, педагогів та вихователів - краща профілактика у боротьбі з кібермоббінгом.

Виявляти та боротись з кібертерористами важко, бо кібертероризм в молодіжному середовищі має свої особливості:

• молодь спілкується між собою,найчастіше приховано від дорослих, а спілкування у всесвітній мережі Інтернет позбавляє дорослих здійснювати контроль;

 • швидке і багатоадресне розповсюдження інформації;

 • частіше кіберпреслідувачі знають, кого вони преслідують, а їхні жертви не завжди знають, хто саме їх преслідує;

 • перебування в Інтернеті може бути анонімним;

 • занижене почуття відповідальності кібертерористів;

 • жертви кібернасильства, як і жертви інших форм насильства, приховують факти кібербулінгу по відношенню до себе (страх переслідувачів та батьків, які можуть обмежити доступ до мобільного телефону, Інтернету)